Вища кваліфікаційна комісія суддів України у пленарному складі:
головуючого – Андрія ПАСІЧНИКА,
членів Комісії: Михайла БОГОНОСА, Людмили ВОЛКОВОЇ, Віталія ГАЦЕЛЮКА, Ярослава ДУХА, Романа КИДИСЮКА, Олега КОЛІУША, Ігоря КУШНІРА, Володимира ЛУГАНСЬКОГО, Руслана МЕЛЬНИКА, Олексія ОМЕЛЬЯНА, Романа САБОДАША, Руслана СИДОРОВИЧА, Сергія ЧУМАКА (доповідач),
за участі:
кандидата на посаду судді апеляційного загального суду Петра СТЕЛЬМАЩУКА,
представника Громадської ради доброчесності Світлани ІЛЬНИЦЬКОЇ,
розглянувши питання про підтвердження здатності кандидата на посаду судді Стельмащука Петра Ярославовича здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами),
встановила:
I. Джерела права та їх застосування.
Відповідно до частини третьої статті 127 Конституції України на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.
Частиною першою статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон) встановлено, що на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови.
Статтею 28 Закону передбачено, що суддею апеляційного суду може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному суді, а також відповідає одній із таких вимог:
1) має стаж роботи на посаді судді не менше п’яти років;
2) має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше сім років;
3) має досвід професійної діяльності адвоката, у тому числі щодо здійснення представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення, щонайменше сім років;
4) має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог, визначених пунктами 1–3 цієї частини, щонайменше сім років.
Статтею 79 Закону встановлено, що конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до Закону та положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, що затверджується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, з дотриманням вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.
Загальний порядок подання заяви та документів для участі в конкурсі, порядок проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевого, апеляційного, вищого спеціалізованого суду або суддів Верховного Суду та внесення за результатами конкурсу до Вищої ради правосуддя рекомендації про призначення кандидата на посаду судді визначено в Положенні про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, затвердженому рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 02 листопада 2016 року № 141/зп-16 (у редакції рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 29 лютого 2024 року № 72/зп-24).
Пунктом 2 частини першої статті 79-2 Закону встановлено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду чи суддів Верховного Суду на основі рейтингу кандидатів за результатами кваліфікаційного оцінювання та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 79-3 Закону.
Згідно з частиною другою статті 79-3 Закону в конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду може брати участь особа, яка відповідає вимогам до кандидата на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 28 Закону.
Частиною другою статті 83 Закону передбачено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться Комісією з метою визначення здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Відповідно до частини п’ятої статті 83 Закону порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.
Рішенням Комісії від 22 січня 2025 року № 20/зп-25 затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення. Пунктами 1.3‒1.4 цього положення передбачено, що завданням кваліфікаційного оцінювання є встановлення відповідності кандидата на посаду судді вимогам до посади судді за критеріями компетентності (професійної, особистої, соціальної), доброчесності та професійної етики згідно з визначеними показниками. Основні принципи кваліфікаційного оцінювання ‒ це автономність, запобігання конфлікту інтересів, об’єктивність, неупередженість, прозорість, публічність, рівність умов для кандидатів на посаду судді.
Відповідно до частини першої статті 88 Закону Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев’ятьма голосами.
II. Інформація про кар’єру кандидата та його участь у конкурсі.
Указом Президента України від 18 травня 2012 року № 336/2012 Стельмащука П.Я. призначено на посаду судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області на 5 років. Зараховано до штату суду наказом від 01 червня 2012 року № 51-к.
Рішенням Комісії у складі колегії від 26 вересня 2019 року № 838/ко-19 визначено, що суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Стельмащук П.Я. за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді набрав 762 бали та визнаний таким, що відповідає займаній посаді. У зв’язку з наявністю висновку ГРД визначено, що рішення набирає чинності відповідно до абзацу третього підпункту 4.10.5 пункту 4.10 розділу IV Регламенту Комісії.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 19 листопада 2020 року № 3189/0/15-20 на підставі підпункту 3 пункту 2 розділу II Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» від 04 червня 2020 року № 679-IX внесено Президентові України подання про призначення Стельмащука П.Я. на посаду судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
Указом Президента України від 16 грудня 2021 року № 664/2021 Стельмащука П.Я. призначено на посаду судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
Рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами, внесеними рішенням Комісії від 14 грудня 2023 року № 171/зп-23) оголошено конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах, з яких: в апеляційних судах із розгляду цивільних і кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення – 425; в апеляційних судах із розгляду господарських справ – 58; в апеляційних судах із розгляду адміністративних справ – 67 (далі – Конкурс).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 79-2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон) Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційного суду на основі рейтингу кандидатів за результатами кваліфікаційного оцінювання та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 79-3 Закону.
У визначений строк до Комісії із заявою про участь у Конкурсі та проведення кваліфікаційного оцінювання звернувся Стельмащук П.Я.
Рішенням Комісії від 04 березня 2024 року № 1/ас-24 Стельмащука П.Я. допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в Конкурсі.
Рішенням Комісії від 17 квітня 2025 року № 89/зп-25 затверджено загальні результати першого етапу «Складання кваліфікаційного іспиту». До другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» у межах Конкурсу допущено 706 кандидатів на посади суддів апеляційних загальних судів, зокрема Стельмащука П.Я.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 28 квітня 2025 року № 92/зп-25 затверджено Порядок проведення першої стадії конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (далі – Порядок), а також визначено суди, які включаються до першої групи судів на першій стадії конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23.
Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 02 липня 2025 року № 127/зп-25 визначено суди, які включаються до другої групи судів на першій стадії конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23: Дніпровський апеляційний суд – 23 вакантні посади судді; Київський апеляційний суд – 45 вакантних посад суддів; Львівський апеляційний суд – 28 вакантних посад суддів; Миколаївський апеляційний суд – 21 вакантна посада судді; Одеський апеляційний суд – 23 вакантні посади судді; Харківський апеляційний суд – 47 вакантних посад суддів.
У визначений строк до Комісії із заявою про намір претендувати на посаду судді Львівського апеляційного суду звернувся Стельмащук П.Я.
Відповідно до протоколу повторного розподілу між членами Комісії від 01 серпня 2025 року доповідачем за вказаним питанням визначено члена Комісії Чумака С.Ю.
Пунктом 3 частини четвертої статті 79-3 Закону передбачено, що в межах конкурсу на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить спеціальну перевірку стосовно кандидатів на посаду судді, допущених до етапу дослідження досьє та проведення співбесіди кваліфікаційного оцінювання, відповідно до статті 75 Закону. Результати спеціальної перевірки враховуються при ухваленні рішення Комісії за результатами кваліфікаційного оцінювання.
Громадська рада доброчесності (далі – ГРД) 01 травня 2026 року надіслала до Комісії висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Стельмащука П.Я. критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 01 травня 2026 року.
На спростування висновку ГРД кандидатом Стельмащуком П.Я. надано пояснення.
Комісією у складі колегії 07 травня 2026 року встановлено результати спеціальної перевірки стосовно кандидата Стельмащука П.Я., проведено співбесіду із кандидатом, досліджено матеріали досьє, зокрема висновок ГРД, усні та письмові пояснення кандидата, загальновідому та загальнодоступну інформацію стосовно кандидата, а також інші обставини, документи та матеріали.
Відповідно до рішення Комісії у складі колегії № 3 від 07 травня 2026 року № 182/ас-26 за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного загального суду Стельмащук П.Я. набрав 695,37 бала.
У рішенні обґрунтовано кількість набраних балів за результатами оцінювання відповідності судді за визначеними законом критеріями. За результатами складеного кваліфікаційного іспиту Стельмащук П.Я. набрав 361,7 бала; за критерієм особистої компетентності – 39,67 бала; за критерієм соціальної компетентності – 39 балів; за критеріями доброчесності та професійної етики – 255 балів.
Таким чином, за результатами проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного загального суду Стельмащук П.Я. набрав 695,37 бала, що становить більше 75 відсотків від суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв.
III. Зміст висновку Громадської ради доброчесності.
До Комісії 01 травня 2026 року надійшов висновок Громадської ради доброчесності (далі – висновок ГРД) про невідповідність кандидата на посаду судді апеляційного загального суду Стельмащука П.Я. критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 01 травня 2026, а саме:
1. Кандидат не відповідає показникам «дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті», «чесність» та «сумлінність» за критеріям доброчесності та професійної етики.
Кандидат не дотримувався етичних норм, допускаючи поведінку, яка викликає обґрунтований сумнів у звичайної розсудливої людини у його здатності виконувати свої обов’язки чесно, неупереджено, незалежно й компетентно, неухильно додержуватися принципу верховенства права, вимог законодавства та присяги судді.
Кандидат під час здійснення професійної діяльності не вживав достатніх заходів щодо дотримання прав дитини та, ймовірно, сприяв створенню підстав для уникнення військовозобов’язаними мобілізації відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ, допускаючи поведінку, яка викликає обґрунтований сумнів у звичайної розсудливої людини, зокрема у його здатності виконувати свої обов’язки чесно, неупереджено, незалежно й компетентно.
1.1. Кандидат у період з 2022 року до 2026 року ухвалив 3 судові рішення про задоволення позовної вимоги батька щодо позбавлення батьківських прав матері стосовно їх спільної дитини (дітей), з яких на увагу заслуговує справа № 607/14744/22.
Відповідно до змісту судового рішення за час перебування у шлюбі у позивача (батька) та відповідача (матері) народилося четверо дітей, неповнолітніми з яких на момент звернення до суду були два сини.
Однак, за словами батька, мати дітей самоусунулась від виконання батьківських обов’язків, не спілкується з ними, не цікавиться їх (фізичним, духовним) розвитком, навчанням, підготовкою до самостійного життя, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, що негативно впливає на їх фізичний розвиток як складову виховання, не спілкується з дітьми достатньою мірою, що необхідно для їх нормального самоусвідомлення, не надає дітям доступу до культурних та духовних цінностей, не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу, не створює умов для отримання ними освіти. Також відповідач не заперечувала щодо задоволення позовних вимог про позбавлення її батьківських прав, що фактично є відмовою матері від виконання своїх батьківських обов’язків та порушенням принципу невідчужуваності сімейних обов’язків.
На думку ГРД, прийняття рішення на основі визнання позову матір’ю дітей без достатнього з’ясування всіх обставин справи, дослідження інших доказів, допиту свідків є необґрунтованим та таким, що суперечить моральним засадам суспільства. Приймаючи таке рішення, суддя не дотримався вимог сумлінності щодо належного з’ясування обставин справи та дослідження доказів, що для стороннього розумного спостерігача, створює обґрунтований сумнів у доброчесності судді. Така поведінка підриває авторитет правосуддя, оскільки створює враження «замовності» рішення, особливо зважаючи на те, що в результаті позивач може оформити відстрочку від призову на військову службу.
Саме через те, що відповідач не заперечувала щодо задоволення позовних вимог про позбавлення її батьківських прав, орган опіки і піклування затвердив висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав матері дитини. Жодного обґрунтування того, чи матір бачилася з дітьми, чи брала участь у їхньому житті, яке ставлення дітей до матері, у рішенні суду немає, як і не проводилося психологічного обстеження дітей.
Зважаючи на те, що батько дітей призовного віку, а позбавлення батьківських прав дає йому право на відстрочку від мобілізації ГРД вважає, що, ймовірно, метою звернення до суду була саме можливість ухилення від мобілізації, а не забезпечення інтересів кожної дитини.
Стосовно вказаних обставин кандидат пояснив, що в судовому рішенні немає висновку суду про задоволення позову на підставі визнання його матір’ю дітей. Рішення ухвалено за результатами дослідження всіх наявних у справі доказів в їх сукупності відповідно до внутрішнього переконання судді.
Однією з обставин, яка встановлена судом у цій справі, було те, що орган опіки та піклування вже звертався до суду з позовом про позбавлення відповідачки батьківських прав. За результатами розгляду цього позову рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 січня 2017 року у справі № 607/12274/16-ц в його задоволенні було відмовлено. Цим же рішенням відповідачку попереджено про необхідність змінити своє ставлення до виховання чотирьох дітей та покладено на орган опіки та піклування Тернопільської міської ради контроль за виконанням її батьківських обов’язків. При розгляді тієї справи суд, дослідивши зібрані у справі докази, дійшов висновку про доведеність факту неналежного виконання відповідачкою своїх обов’язків щодо виховання неповнолітніх дітей. Беручи до уваги пояснення відповідачки, яка визнала свої помилки та зобов’язалась приділяти більше уваги дітям, шкодує про вчинене. Діти перебувають на утриманні та вихованні батька. Враховуючи, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Кандидат указав, що при вирішенні справи № 607/14744/22 суд під його головуванням установив (фактично повторно після попередження про необхідність змінити своє ставлення до виховання чотирьох дітей), що відповідачка ухиляється від виконання своїх батьківських обов’язків з виховання двох неповнолітніх синів. Ця обставина згідно з пунктом 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі – СК України) є підставою для позбавлення її батьківських прав.
Отже, на думку кандидата, рішення у справі № 607/14744/22 ухвалено ним на основі дослідження всіх наявних у справі доказів, зокрема й висновку органу опіки та піклування, який вважав за доцільне позбавити відповідачку батьківських прав.
Свідки не викликались, оскільки відповідних клопотань учасників справи не було, як і інформації про наявність свідків, яких суд міг би допитати з власної ініціативи.
Думка дітей була висловлена в засіданні комісії з питань захисту прав дітей. Двоє дітей підтвердили, що вони проживають з батьком, мати не бере участі у їхньому житті, опікується ними в повному обсязі лише батько. Про це йдеться у висновку органу опіки та піклування, затвердженому рішенням виконкому Тернопільської міської ради від 08 грудня 2023 року № 123.
Стосовно твердження ГРД про те, що, ймовірно, метою звернення до суду була можливість ухилення позивача від мобілізації, а не забезпечення інтересів дитини, кандидат зазначив, що суд розглядає цивільні справи позовного провадження лише в межах предмету та підстав позову. Предметом позову було позбавлення відповідачки батьківських прав. Як підставу позову позивач указав, що відповідачка впродовж останніх кількох років фактично усунулась від виконання своїх батьківських обов’язків. Якою була реальна мета позову, можна лише припускати.
Додатково кандидат звертає увагу на те, що рішення у цій справі ухвалено в березні 2023 року, а відома на цей час практика Верховного Суду щодо цієї категорії справ (за позовами батька дитини до матері дитини про позбавлення батьківських прав), у яких, зокрема, матір-відповідач визнає позов, почала формуватись пізніше.
1.2. Крім того, судом прийнято рішення у справі № 607/6372/24 про усиновлення дитини.
Згідно з рішенням у цій справі заявник у 2023 році уклав шлюб з особою, у якої є дочка 2017 року народження. Рідний батько дитини помер у 2016 році. У заявника з дитиною склалися добрі родинні стосунки, він із любов’ю ставиться до неї, постійно дбає про стан її здоров’я, фізичний, розумовий, духовний розвиток, виявляє батьківську турботу та фактично виконує батьківські обов’язки. Дитина ставиться до нього як до батька. Він має постійне місце роботи, проживання, отримує достатній дохід для того, щоб забезпечити дитині належне утримання і хоче усиновити дитину.
Однак ГРД звертає увагу на те, що заявник є військовослужбовцем, заява про усиновлення була подана під час проходження військової служби, лише через рік після укладення шлюбу.
Водночас військовослужбовець перебував у зоні бойових дій, тому, очевидно, не мав можливості проводити багато часу з дитиною. Ба більше, рішення прийнято судом виключно з огляду на бажання заявника, без встановлення психологічної прихильності дитини до заявника, який дитину бажав усиновити. До того ж орган опіки і піклування, як і сторони у справі, могли замовити таку психологічну експертизу.
Стосовно вказаних обставин кандидат пояснив, що йому невідомі норми чинного законодавства, які б обмежували військовослужбовців у праві на усиновлення дитини. На думку кандидата, заявник повною мірою відповідав вимогам до усиновлювачів, передбаченим статтею 211 СК України, не входив до числа тих, які не можуть бути усиновлювачами згідно зі статтею 212 СК України, і є особою, яка мала переважне право на усиновлення дитини (відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 213 СК України є чоловіком матері дитини, яка усиновлюється). Окрім цього, за змістом частини п’ятої статті 211 СК України, якщо дитина має лише матір, вона не може бути усиновлена чоловіком, з яким її мати не перебуває у шлюбі.
Кандидат вважає, що, розглядаючи цю справу, він повною мірою виконав вимоги чинного законодавства: залучив належний орган опіки та піклування, який надав суду відповідний висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини. До висновку були долучені всі передбачені законом документи. Інших документів для ухвалення законного та обґрунтованого рішення не було потрібно. За встановлених у цій справі обставин жодної потреби змушувати заявника та/чи матір дитини проводити дороговартісну психологічну експертизу прихильності дитини до заявника не було.
1.3. Також суддею прийнято рішення у справі № 607/24052/24, яким встановлено факт самостійного виховання та утримання дитини у зв’язку з перебуванням матері дитини з 2019 року за кордоном. Для з’ясування, чи спілкується матір з дитиною, які їх стосунки, дитина в судове засідання не викликалася. У судове засідання не з’являвся і позивач, отже, суд встановив факти виключно на підставі письмових доказів.
ГРД вказує на те, що суд не встановлював, чи був позивач військовозобов’язаним, чи мав відстрочку від мобілізації / бронювання та термін дії відстрочки, його дійсні мотиви звернення до суду, надавши таким чином право на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Стосовно вказаних обставин кандидат пояснив, що це справа про встановлення юридичного факту, її розглянуто в порядку позовного, а не окремого провадження (враховуючи правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).
Також під час розгляду справи ним отримано свідчення двох сусідів позивача, які підтвердили самостійне виховання дітей батьком, оскільки матір дитини 10 років тому виїхала за кордон на постійне місце проживання. Взято до уваги також інші докази (акти про обстеження умов проживання, довідки зі школи, відповідно до яких лише батько піклується про дитину). Відсутність матері в Україні з 2019 року підтверджена листом Державної прикордонної служби України.
Стосовно твердження ГРД про те, що суд не встановив дійсних мотивів позивача для звернення з позовом до суду, оскільки не перевірив, чи був позивач військовозобов’язаним, чи мав відстрочку від мобілізації / бронювання та термін дії відстрочки. Кандидат указав, що розгляд справи в позовному провадженні відбувається в межах предмету і підстав позову. Позивач, мотивуючи позов, не зазначив, що метою встановлення факту є отримання відстрочки від мобілізації.
Кандидат вважає, що в контексті цієї справи та усіх інших справ, наведених у висновку ГРД, слід зважити на те, що суспільного резонансу так звані «мобілізаційні» справи набули влітку 2025 року, після того, як суспільству, в тому числі і суддям, стало відомо про події, пов’язані з розглядом таких справ у Білгород-Дністровському районному суді Одеської області та Марийському районному суді Донецької області. У підсумку 28 серпня 2025 року Вища рада правосуддя ухвалила рішення № 1814/0/15-25 «Про вжиття заходів щодо забезпечення авторитету правосуддя». На виконання цього рішення 09 вересня 2025 року в Тернопільському міськрайонному суді Тернопільської області проведені збори суддів, на яких обговорено викладені у рішенні Вищої ради правосуддя обставини та проаналізовано наявність таких справ у суді.
1.4. Також кандидат ухвалив рішення у справах № 607/14501/22 та № 607/4537/22, яким визначив місце проживання дитини з батьком.
Зокрема, справа № 607/14501/22 стосувалася визначення місця проживання обох синів, один з яких, начебто, заявив органу опіки і піклування про бажання проживати з батьком.
Водночас дитину, яка досягла десятирічного віку суд в засідання не викликав для з’ясування її думки. Ба більше, суд фактично вирішив розлучити двох дітей, залишивши одну дитину проживати з батьком, а іншу – з матір’ю, що можливо лише у виняткових обставинах.
Рішенням суду також не встановлено, з ким, окрім батька, буде проживати дитина, оскільки батько отримав у власність лише ¼ квартири; чи забезпечена дитина належними умовами проживання, окремою кімнатою тощо; чим обумовлено бажання дитини проживати з батьком, чи готова вона проживати з батьком без брата. Не з’ясовувалася думка дитини й у справі № 607/4537/22. До того ж суд указав, що матір, яка, за її словами, вимушено виїхала за межі України, щоб мати можливість утримувати дитину, не заперечує проти визначення місця проживання дитини з батьком.
Однак це суперечить обставинам справи, оскільки сама мати у відзиві вказала, що вона проти визначення місця проживання дитини з батьком. Ба більше, якщо батько бажає, щоб дитина проживала з ним, а матір не заперечує щодо цього, це може свідчити про відсутність спору про право.
Також у справі № 607/9451/22 судом встановлено місце проживання дітей з батьком, однак для з’ясування думки дітей до суду їх не викликали.
Згідно зі статтею 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Таким чином, на думку ГРД, з досягненням віку 10 років у дитини з’являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема у визначенні місця проживання.
ГРД вважає, що кандидат, аналізуючи чинне законодавство, мав з’ясувати думку дитини безпосередньо в судовому засіданні або на підставі висновку про її психологічне обстеження, надати цьому оцінку з огляду на найкращі інтереси дитини, адже думка дитини є істотною, але не виключною, однак він цього не зробив.
ГРД не оцінює саме рішення, а лише звертає увагу, що такі дії судді, ймовірно, сприяли ухиленню від мобілізації військовозобов’язаних осіб, а не були спрямовані на забезпечення найкращих інтересів дитини, що є підставою для обґрунтованого сумніву в доброчесності судді.
Стосовно справи № 607/14501/22 кандидат пояснив, що ухвалою суду від 10 квітня 2023 року закрито провадження в частині позовної вимоги про визначення місця проживання одного з синів, який досяг віку 14 років і вправі самостійно визначитись, з ким із батьків проживати. Тому у цій справі вирішувалось питання про місце проживання лише одного малолітнього сина сторін. Думка дитини, яка досягла віку 10 років, була врахована органом опіки та піклування при ухваленні висновку про доцільність місця його проживання з батьком, затвердженого рішенням Великоберезовицької селищної ради від 10 березня 2023 року № 77.
Отже, кандидат вважає, що суд не вирішував питання про роздільне місце проживання двох братів, а лише визначив місце проживання молодшого з них з батьком. Старший син визначає на свій розсуд, з ким із батьків проживати. Також суд не визначив кола інших осіб, з якими буде проживати дитина, оскільки предметом спору є визначення місця проживання з одним із батьків.
Стосовно справи № 607/4537/22 кандидат пояснив, що думка дитини, яка досягла віку 10 років та мала бесіду з представниками органу опіки та піклування, в якій виявила бажання проживати з батьком, була врахована у висновку органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання разом із батьком, затвердженому рішенням виконкому Байковецької сільської ради від 21 червня 2022 року № 109.
Крім того, кандидат зазначив, що хоча позиція матері у цій справі була суперечливою, суд не вказував, що матір не заперечує проти визначення місця проживання дитини з батьком.
Стосовно справи № 607/9451/22 кандидат пояснив, що думка дітей була врахована у висновку органу опіки та піклування про доцільність визначення їх місця проживання разом із батьком, затвердженому рішенням виконкому Козівської селищної ради від 03 листопада 2022 року № 250.
Кандидат вважає, що рішення у всіх зазначених справах ухвалені в інтересах дітей. Розгляд відбувався із залученням органу опіки та піклування після отримання від нього відповідного висновку. Процесуальний закон не містить спеціальних норм, які б регулювали порядок заслуховування думки дитини у спорах. Така думка може бути висловлена не лише безпосередньо в судовому засіданні, а й у висновках органів опіки та піклування.
1.5. ГРД звертає увагу на ухвалені кандидатом рішення у справах про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна. Зокрема у справі:
- № 607/19906/24 – про встановлення опіки над тіткою, яка хворіє на психічні розлади, та призначення племінника опікуном. Чи є інші опікуни непризовного віку судом не встановлено, як і не встановлено, чи є позивач військовозобов’язаним, чи не перебуває в розшуку у зв’язку з ухиленням від мобілізації, чи має можливість здійснювати догляд тощо;
- № 607/2884/24 – про визнання батька, який хворіє на психічні розлади, недієздатним, встановлення над ним опіки та призначення сина опікуном батька. Жодних інших фактів, крім факту встановлення психічного розладу, судом не встановлювалося;
- № 607/1301/24 та № 598/986/22 – про визнання особи недієздатною, встановлення над нею опіки та призначення опікуна. Суд не вказав, ким є заявник недієздатній особі, чи він є військовозобов’язаним та чи в такий спосіб не ухиляється від виконання військового обов’язку;
- № 607/24313/24 – про встановлення опіки над батьком та призначення опікуна у зв’язку з психічними розладами. У рішенні суду не вказано, чи є заявник військовозобов’язаним, чи в такий спосіб не ухиляється від виконання військового обов’язку;
- № 607/12350/22 – про визнання недієздатною дочки, встановлення опіки та призначення опікуна. Водночас у рішенні суду відсутня інформація про те, хто був опікуном недієздатної особи з моменту виникнення захворювання – заявник чи інша особа, чи дотримувався заявник правил військового обліку, чи є військовозобов’язаним тощо;
- № 607/8979/24 – про визнання недієздатною баби, встановлення опіки та призначення опікуна, оскільки вона страждає на психічні розлади, внаслідок чого не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Водночас у баби є діти, які б могли та мають обов’язок доглядати її, а сам заявник призовного віку та, ймовірно, є військовозобов’язаним. Однак суд, як і в попередніх випадках, не з’ясовував, чи перебуває заявник на військовому обліку та чи в такий спосіб не ухиляється від мобілізації.
Натомість у справі № 607/5797/22, на відміну від всіх інших, суддя встановив, що заявник перебуває на військовому обліку, у нього є відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації до 22 листопада 2026 року (витяг № 305290-10062024 з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов’язаних та резервістів). У жодному з перелічених рішень не встановлено, чи матиме змогу заявник піклуватися про недієздатну особу: створити їй належні побутові умови, забезпечити догляд, харчування тощо. Такий формальний підхід до призначення опікуна в умовах воєнного стану міг сприяти ухиленню від мобілізації особи опікуна, а не забезпечити найкращі інтереси недієздатної особи.
Стосовно вказаних обставин кандидат пояснив, що, розглядаючи цю категорію справ, суд керується положеннями Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), зокрема статтями 30–41, які вказують на те, внаслідок чого та з якого моменту особа може бути визнана недієздатною, а також на правові наслідки; статтями 55, 56, 58, 60, 63, 64, які регламентують завдання опіки, над якими фізичними особами та у яких випадках може бути встановлена опіка судом, хто може, а хто не може бути призначений опікуном.
Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України (далі – ЦПК України). Так, статтями 293–300 ЦПК України врегульовано, в якому провадженні, складі суду, за участю яких осіб та в якому порядку розглядаються такі справи, а також підсудність, хто може бути заявником, зміст заяви.
Кандидат зазначає, що всі вказані ГРД справи суд під його головуванням розглянув відповідно до згаданих вище норм законодавства, у тому числі й при призначенні опікуна.
У всіх випадках опікун призначався лише за поданням органу опіки та піклування. Так, суд може не сприйняти подання та оцінити його критично, однак, відхиляючи це подання та скеровуючи справу для повторного внесення подання (без нього призначити опікуна неможливо), суд має зазначити суттєві недоліки цього подання, зокрема на невідповідність кандидатури опікуна нормам статтей 63, 64 ЦК України, які вказують на те, хто може і хто не може бути опікуном. Встановлені у справах обставини не давали підстав суду для обґрунтованого відхилення подання органу опіки. Водночас, на думку кандидата, необхідно враховувати, що згідно з частиною третьою статті 63 ЦК України фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою.
Кандидат погоджується, що сторонній людині, яка не брала участі в цих справах та яка оцінює рішення суду в контексті резонансу в «мобілізаційних» справах, мотивація може здатись недостатньою. На його думку, з точки зору вимог наведеного вище законодавства ця мотивація є достатньою для встановлення усіх істотних обставин, які необхідні для визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна.
Стосовно кількох справ ГРД зазначала, що певні обставини судом не встановлювались. Кандидат пояснив, що в текстах рішень, а саме у справі № 607/1301/24 (рішення від 21 листопада 2024 року) вказано, що заявник є рідним братом особи, яка визнана недієздатною, а у справі № 607/8979/24 (рішення від 15 травня 2025 року) судом встановлено, що заявник працює інженером в Акціонерному товаристві «Тернопільобленерго» (витяги з наказів Мінекономіки про бронювання). Відповідно до витягу із застосунку «Резерв+» заявник є військовозобов’язаним, перебуває на військовому обліку в Тернопільському об’єднаному міському територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, дані уточнено вчасно, тип відстрочки – бронювання.
Аналізуючи вказані вище обставини, а також надані кандидатом пояснення, Комісією встановлено: відсутність нетипової поведінки кандидата при розгляді цієї категорії справ; зазначені справи розглядались кандидатом у розумні строки, випадків надшвидкого розгляду справ не було; до участі у цих справах кандидатом залучено належні органи опіки та піклування, які надавали суду висновки про доцільність усиновлення, що відповідали інтересам дитини. Тобто, на думку Комісії у складі колегії, вся формальна процедура при розгляді цих справ кандидатом дотримана. Водночас у Комісії немає повноважень втручатися в судовий розсуд при вирішенні справи по суті спору.
З огляду на викладене Комісія у складі колегії вважала надані кандидатом пояснення прийнятними та достатніми, а зазначені у висновку ГРД обставини такими, що не впливають негативно на відповідність кандидата критеріям доброчесності та професійної етики.
IV. Розгляд Комісією у пленарному складі питання про підтвердження або непідтвердження здатності кандидата здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критеріями професійної етики та доброчесності.
Комісією у пленарному складі 15 червня 2026 року проведено співбесіду з кандидатом.
Під час співбесіди кандидат надав пояснення щодо обставин, викладених у висновку ГРД, аналогічні поясненням, наданим під час співбесіди з Комісією у складі колегії № 3.
Дослідивши висновок ГРД та письмові пояснення Стельмащука П.Я., урахувавши результати співбесіди з кандидатом, урахувавши те, що питання, включені до висновку ГРД, обговорювалися під час співбесіди у складі колегії та їм надано відповідну і правильну оцінку в рішенні за результатами такої співбесіди, Комісія у пленарному складі не знаходить підстав для іншої оцінки обставин, викладених у висновку ГРД, ніж це зазначено в рішенні Комісії у складі колегії, що наведено в розділі ІІІ цього рішення.
Отже, Комісія у пленарному складі погоджується з висновками, викладеними в рішенні Комісії у складі колегії № 3, щодо відповідності кандидата критеріям професійної етики та доброчесності.
За результатами голосування під час закритого обговорення за відповідними показниками Комісія у пленарному складі дійшла висновку, що кандидат підтвердив здатність здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критеріями доброчесності та професійної етики.
Ураховуючи викладене, керуючись статтями 79, 83–86, 88, 93, 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Положенням про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, Вища кваліфікаційна комісія суддів України тринадцятьма голосами «ЗА» та одним голосом «ПРОТИ»
вирішила:
визнати Стельмащука Петра Ярославовича таким, що підтвердив здатність здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді.
Головуючий Андрій ПАСІЧНИК «ЗА»
Члени Комісії: Михайло БОГОНІС «ЗА»
Людмила ВОЛКОВА «ЗА»
Віталій ГАЦЕЛЮК «ЗА»
Ярослав ДУХ «ЗА»
Роман КИДИСЮК «ЗА»
Олег КОЛІУШ «ЗА»
Ігор КУШНІР «ЗА»
Володимир ЛУГАНСЬКИЙ «ЗА»
Руслан МЕЛЬНИК «ЗА»
Олексій ОМЕЛЬЯН «ПРОТИ»
Роман САБОДАШ «ЗА»
Руслан СИДОРОВИЧ «ЗА»
Сергій ЧУМАК «ЗА»
