X

Про підтвердження здатності кандидата на посаду судді Бікезіної Олени Василівни здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами)

Вища кваліфікаційна комісія суддів України
Рішення
28.10.2026
№
525/ас-26
Про підтвердження здатності кандидата на посаду судді Бікезіної Олени Василівни здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами)

Вища кваліфікаційна комісія суддів України у пленарному складі:

головуючого – Галини ШЕВЧУК,

членів Комісії: Михайла БОГОНОСА, Людмили ВОЛКОВОЇ, Віталія ГАЦЕЛЮКА, Ярослава ДУХА, Романа КИДИСЮКА, Надії КОБЕЦЬКОЇ, Олега КОЛІУША, Ігоря КУШНІРА, Володимира ЛУГАНСЬКОГО, Руслана МЕЛЬНИКА, Олексія ОМЕЛЬЯНА, Андрія ПАСІЧНИКА, Романа САБОДАША, Руслана СИДОРОВИЧА, Сергія ЧУМАКА (доповідач),

за участі:

кандидата на посаду судді апеляційного загального суду Олени БІКЕЗІНОЇ,

представника Громадської ради доброчесності Світлани ІЛЬНИЦЬКОЇ,

розглянувши питання про підтвердження здатності кандидата на посаду судді Бікезіної Олени Василівни здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами),

встановила:

I. Джерела права та їх застосування.

Відповідно до абзацу третього статті 127 Конституції України на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою. Законом можуть бути передбачені додаткові вимоги для призначення на посаду судді.

Частиною першою статті 69 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон) встановлено, що на посаду судді може бути призначений громадянин України, не молодший тридцяти та не старший шістдесяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж професійної діяльності у сфері права щонайменше п’ять років, є компетентним, доброчесним та володіє державною мовою відповідно до рівня, визначеного Національною комісією зі стандартів державної мови.

Статтею 28 Закону передбачено, що суддею апеляційного суду може бути особа, яка відповідає вимогам до кандидатів на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя в апеляційному суді, а також відповідає одній із таких вимог:

1) має стаж роботи на посаді судді не менше п’яти років;

2) має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше сім років;

3) має досвід професійної діяльності адвоката, у тому числі щодо здійснення представництва в суді та/або захисту від кримінального обвинувачення, щонайменше сім років;

4) має сукупний стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) відповідно до вимог, визначених пунктами 1–3 цієї частини, щонайменше сім років.

Статтею 79 Закону встановлено, що конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до Закону та положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, що затверджується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, з дотриманням вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Загальний порядок подання заяви та документів для участі в конкурсі, порядок проведення конкурсу на зайняття вакантних посад суддів місцевого, апеляційного, вищого спеціалізованого суду або суддів Верховного Суду та внесення за результатами конкурсу до Вищої ради правосуддя рекомендації про призначення кандидата на посаду судді визначено в Положенні про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, затвердженому рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 02 листопада 2016 року № 141/зп-16 (у редакції рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 29 лютого 2024 року № 72/зп-24).

Пунктом 2 частини першої статті 792 Закону встановлено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду чи суддів Верховного Суду на основі рейтингу кандидатів за результатами кваліфікаційного оцінювання та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 793 Закону.

Згідно з частиною другою статті 793 Закону в конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду може брати участь особа, яка відповідає вимогам до кандидата на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 28 Закону.

Частинами першою та другою статті 83 Закону передбачено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться Комісією з метою визначення здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Відповідно до частини п’ятої статті 83 Закону порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

Рішенням Комісії від 22 січня 2025 року № 20/зп-25 затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення. Пунктами 1.3‒1.4 цього положення передбачено, що завданням кваліфікаційного оцінювання є встановлення відповідності кандидата на посаду судді вимогам до посади судді за критеріями компетентності (професійної, особистої, соціальної), доброчесності та професійної етики згідно з визначеними показниками. Основні принципи кваліфікаційного оцінювання ‒ це автономність, запобігання конфлікту інтересів, об’єктивність, неупередженість, прозорість, публічність, рівність умов для кандидатів на посаду судді.

Відповідно до частини першої статті 88 Закону Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев’ятьма голосами.

II. Інформація про кар’єру кандидата та його участь у конкурсі.

Указом Президента України від 07 листопада 2013 року № 620/2013 Бікезіну О.В. призначено на посаду судді Кіровського районного суду міста Донецька строком на 5 років. Кандидата зараховано до штату суду наказом від 02 грудня 2013 року № 10-к.

Указом Президента України від 14 лютого 2015 року № 81/2015 Бікезіна О.В. переведена у межах п’ятирічного строку на роботу на посаді судді Краснолиманського міського суду Донецької області. Кандидата зараховано до штату суду наказом від 02 березня 2015 року № 4-к.

Указом Президента України від 16 грудня 2021 року № 664/2021 Бікезіну О.В. призначено на посаду судді Краснолиманського міського суду Донецької області.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів» від 26 лютого 2025 року № 4273-IX змінено найменування Краснолиманського міського суду Донецької області на Лиманський міський суд Донецької області.

Рішенням Голови Верховного Суду від 10 червня 2022 року № 229/0/149-22 суддю Краснолиманського міського суду Донецької області Бікезіну О.В. відряджено до Самбірського міськрайонного суду Львівської області для здійснення правосуддя з 10 червня 2022 року. Кандидата зараховано до штату суду наказом від 14 червня 2022 року № 28-К.

Рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами, внесеними рішенням Комісії від 14 грудня 2023 року № 171/зп-23) оголошено конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах, з яких: в апеляційних судах із розгляду цивільних і кримінальних справ, а також справ про адміністративні правопорушення – 425; в апеляційних судах із розгляду господарських справ – 58; в апеляційних судах із розгляду адміністративних справ – 67 (далі – Конкурс). 

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 792 Закону Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційного суду на основі рейтингу кандидатів за результатами кваліфікаційного оцінювання та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 793 Закону.

У визначений строк до Комісії із заявою про участь у Конкурсі та про проведення кваліфікаційного оцінювання звернулась Бікезіна О.В.

 Рішенням Комісії від 04 березня 2024 року № 1/ас-24 Бікезіну О.В. допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в Конкурсі. 

Рішенням Комісії від 17 квітня 2025 року № 89/зп-25 затверджено загальні результати першого етапу «Складання кваліфікаційного іспиту» та допущено 706 кандидатів на посади суддів апеляційних загальних судів, які успішно склали кваліфікаційний іспит, до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» у межах Конкурсу, зокрема Бікезіну О.В.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 28 квітня 2025 року № 92/зп-25 затверджено Порядок проведення першої стадії конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (далі – Порядок), а також визначено суди, які включаються до першої групи судів на першій стадії Конкурсу.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 25 березня 2026 року № 32/зп-26 визначено суди, які включаються до третьої групи судів на першій стадії Конкурсу, зокрема Полтавський апеляційний суд – 15 вакантних посад суддів.

У визначений строк до Комісії із заявою про намір претендувати на посаду судді Полтавського апеляційного суду звернулась Бікезіна О.В.

Відповідно до протоколу повторного розподілу між членами Комісії доповідачем за вказаним питанням визначено Чумака С.Ю.

 Пунктом 3 частини четвертої статті 793 Закону передбачено, що в межах конкурсу на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду або судді Верховного Суду Вища кваліфікаційна комісія суддів України проводить спеціальну перевірку стосовно кандидатів на посаду судді, допущених до етапу дослідження досьє та проведення співбесіди кваліфікаційного оцінювання, відповідно до статті 75 Закону. Результати спеціальної перевірки враховуються при ухваленні рішення Комісії за результатами кваліфікаційного оцінювання.

Громадська рада доброчесності (далі – ГРД) надіслала до Комісії висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Бікезіної О.В. критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 28 серпня 2026 року.

На спростування висновку ГРД кандидатом Бікезіною О.В. надано пояснення.

Комісією у складі колегії 07 вересня 2026 року встановлено результати спеціальної перевірки Бікезіної О.В., проведено співбесіду, досліджено матеріали досьє, зокрема висновок ГРД, усні та письмові пояснення, загальновідому та загальнодоступну інформацію стосовно кандидата, а також інші обставини, документи та матеріали.

Відповідно до рішення Комісії у складі колегії № 3 від 07 вересня 2026 року №  482/ас-26  за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного загального суду Бікезіна О.В. набрала 692,14 бала.

У рішенні обґрунтовано кількість набраних балів за результатами оцінювання відповідності судді за визначеними законом критеріями. За результатами складеного кваліфікаційного іспиту Бікезіна О.В. набрала 345,8 бала; за критерієм особистої компетентності – 38,67  бала; за критерієм соціальної компетентності – 37,67 бала; за критеріями доброчесності та професійної етики – 270 балів.

Таким чином, під час проходження процедури кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного загального суду Бікезіна О.В.  набрала 692,14 бала, що становить більше 75 відсотків суми максимально можливих балів за результатами кваліфікаційного оцінювання всіх критеріїв.

III. Зміст висновку Громадської ради доброчесності.

ГРД 28 серпня 2026 року затвердила висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Бікезіної О.В. критеріям доброчесності та професійної етики.

Підставами для висновку стало таке.

1. Кандидат не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики за показниками дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті, чесність та сумлінність (підпункт 2 пункту 17, підпункт 6 пункту 18, підпункт 6 пункту 19 Єдиних показників). Кандидат не дотримувалася етичних норм, допускаючи поведінку, яка викликає обґрунтований сумнів у звичайної розсудливої людини, зокрема, що кандидат може виконувати свої обов’язки чесно, неупереджено, незалежно. Її поведінка, на думку ГРД, не була прикладом неухильного додержання принципу верховенства права, вимог законодавства та присяги судді. Кандидат, на думку ГРД, не наводила обґрунтування та належні мотиви щодо підготовлених документів на підставі принципу верховенства права, релевантного законодавства та встановлених фактів (підпункти 3.9, 3.13 пункту 3 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики,  затверджених рішенням ГРД від 16 грудня 2020 року; індикатори 4, 7 Переліку індикаторів ВККС і ГРД, які вказують на недоброчесніть, затвердженого від 09 листопада 2023 року).

Кандидат ухвалила судові рішення щодо визначення місця проживання дитини разом із батьком, у яких предметом розгляду були позови про розірвання шлюбу (справи № 452/1182/23, № 452/721/23, № 452/3054/24). У зазначених справах кандидат, вирішуючи питання щодо місця проживання малолітніх дітей та фактично визначаючи їх проживання разом із батьком, не залучила до участі у справі орган опіки та піклування, попри те, що його участь у таких спорах є обов’язковою. Крім того, на переконання ГРД, кандидат ухвалювала судові рішення у досить короткий проміжок часу.

1.1. Так, 24 березня 2023 року на розгляд кандидата надійшла справа  № 452/1182/23 про розірвання шлюбу та залишення проживання неповнолітніх дітей разом із батьком. Рішення у цій справі кандидатом було ухвалено 19 квітня 2023 року, фактично менше ніж за місяць з моменту надходження позовної заяви до суду. Рішенням суду у справі розірвано шлюб між позивачем та відповідачем, встановлено місце проживання дітей разом із батьком.

1.2. На розгляд кандидата 21 лютого 2023 року надійшла справа № 452/721/23 про розірвання шлюбу та залишення проживання неповнолітньої дитини разом із батьком. Рішення у цій справі кандидатом ухвалено 15 березня 2023 року, фактично менше ніж за місяць з моменту надходження позовної заяви до суду. Так, рішенням суду у справі розірвано шлюб між позивачем та відповідачем, встановлено місце проживання дитини разом із батьком.

1.3. На розгляд кандидата 31 жовтня 2022 року надійшла справа № 452/3234/22 про розірвання шлюбу та залишення проживання неповнолітньої дитини разом із батьком. Рішення у цій справі кандидатом ухвалено 29 листопада 2022 року, фактично за місяць з моменту надходження позовної заяви до суду. Так, рішенням суду у справі розірвано шлюб між позивачем та відповідачем, встановлено місце проживання дитини разом із батьком.

Ухвалюючи рішення у справах № 452/721/23 та № 452/3234/22 в частині визначення місця проживання дітей разом із батьком, кандидат, на переконання ГРД, використала аналогічну аргументацію, що і в рішенні у справі № 452/1182/23.

ГРД константовано, що: в кожній із зазначених справ відкрито спрощене позовне провадження; позивач звертається виключно з позовом про розірвання шлюбу; позивач просить суд розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримує; відповідач аналогічно просить суд розглянути справу без його участі, позовні вимоги визнає в повному обсязі, не заперечує проти визначення місця проживання дитини разом із батьком; у кожній із зазначених справ відсутній спір про місце проживання дитини, про що прямо зазначено в проаналізованих судових рішеннях; рішення ухвалено без участі органу опіки та піклування, а також без заслуховування сторін та безпосередньо самої дитини (там, де це можливо з урахуванням віку); судові рішення за своїм змістом є майже ідентичними; аномально короткі строки розгляду кожної із зазначених справ.

1.4. Кандидат ухвалила судове рішення у справі № 452/3054/24, визначивши місце проживання малолітньої дитини разом із батьком та встановивши факт самостійного виховання дитини, орієнтовно протягом місяця з моменту надходження позову до суду. Так, позов надійшов до суду 14 серпня 2024 року, а рішення ухвалено – 19 вересня 2024 року. Своєю чергою зі змісту вказаного судового рішення встановлено, що відповідач (мати дитини) не заперечувала проти задоволення позову, фактично між подружжям існувала домовленість про місце проживання спільних дітей. Матір створила належні умови для проживання старшої дитини та вказала, що мали спір із чоловіком стосовно її участі у вихованні дитини, а неможливість проживання з дитиною аргументувала виключно відсутністю доходів на утримання дитини, що могло б вирішитися за допомогою аліментів. Крім того, суд не врахував, що позивач не може самостійно виховувати дитину, оскільки, очевидно, перебував на військовій службі. Третьою особою до участі у справі було залучено військову частину, яка клопотала про розгляд справи без участі її представника та просила прийняти рішення на розсуд суду. Однак кандидат ухвалила рішення в порядку спрощеного провадження за відсутності навіть позивача в судовому засіданні.

На переконання ГРД, сукупність наведених обставин, зокрема проходження позивачем військової служби, відсутність спору між батьками щодо місця проживання дитини, фактичне визнання відповідачем позовних вимог, а також залучення до участі у справі військової частини з огляду на дію режиму воєнного стану та проведення мобілізаційних заходів, дає підстави для обґрунтованого сумніву щодо дійсної мети звернення позивача до суду. Зокрема, визначення місця проживання дитини разом із батьком могло бути пов’язане не лише з необхідністю врегулювання сімейних відносин та захистом інтересів дитини, а й з прагненням створити юридичні підстави для набуття відповідного статусу, який надалі міг би впливати на проходження батьком військової служби.

За таких обставин, на думку ГРД, кандидат під час здійснення професійної діяльності не вживала достатніх заходів щодо дотримання прав дитини та, ймовірно, сприяла створенню підстав для уникнення військовозобов’язаними мобілізації, допускаючи поведінку, яка викликає обґрунтований сумнів у звичайної розсудливої людини про її здатність виконувати свої обов’язки чесно, неупереджено, незалежно й компетентно.

Стосовно справ №№ 452/721/23, 452/1182/23, 452/3234/22 кандидат пояснила, що при ухваленні рішень у зазначених справах нею були враховані висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а саме: у справі № 344/2561/16 від 25 квітня 2018 року та у справі № 200/952/18 від 15 січня 2020 року.

 Зауважила, що в зазначених справах не вирішувався спір про визначення місця проживання неповнолітньої дитини/дітей, оскільки такої вимоги позивачем не заявлялося, а лише висувалася вимога про залишення проживання дитини/дітей з батьком.

Стосовно строків розгляду цих справ звернула увагу на аналогічні справи про розлучення, розглянуті в період не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, що, на її думку, спростовує висновки та доводи ГРД щодо «аномально коротких строків розгляду кожної із зазначених справ».

Стосовно рішення у справі № 452/3054/24 зазначила, що ухвалою суду від 19 серпня 2024 року відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження з дня постановлення цієї ухвали, витребувано з органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради висновок про визначення місця проживання малолітньої дитини, роз’яснено відповідачу право подати у строк до 30 серпня 2024 року: 1) суду – відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу – копію відзиву та доданих до нього документів. Роз’яснено третім особам право подати у строк до 30 серпня 2024 року письмові пояснення щодо позову. Підготовче засідання 30 серпня 2024 року відкладено на 12 вересня 2024 року у зв’язку з неявкою сторін та ненадходженням до суду висновку органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради на 12 вересня 2024 року. Висновок органу опіки та піклування до суду надійшов 12 вересня 2024 року. Ухвалою суду від 12 вересня 2024 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Самбірського міськрайонного суду Львівської області на 19 вересня 2024 року.

Рішенням від 19 вересня 2024 року позовну заяву задоволено, визначено місце проживання дитини разом з батьком. При розгляді справи була присутня відповідач, яка надала відповідні пояснення та визнала позов, про що зазначено в рішенні суду. Позивач, який належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з’явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав повністю. Представник третьої особи – Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, який належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з’явився, подав до суду клопотання про розгляд справи у відсутності її представника, не заперечуючи проти задоволення позову. Представник третьої особи – військової частини, який належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з’явився, подав до суду клопотання про розгляд справи без участі представника та просив прийняти рішення на розсуд суду.

З огляду на викладене, на думку кандидата, зазначена у висновку ГРД обставина, що рішення у справі ухвалено «в порядку спрощеного провадження», не відповідає дійсності.

Стосовно «дійсної мети звернення позивача до суду» кандидат зазначила, що шлюб між сторонами розірвано в 2020 році, дитина з цього часу проживала з батьком. Відповідач у судовому засіданні пояснила, що перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА 2, від якого має двох дітей. Шлюб був розірваний в 2020 році за її ініціативою. Після розірвання шлюбу вона зі старшою донькою, ОСОБА 3, стала проживати окремо від ОСОБА 2 та молодшої доньки – ОСОБА 4. Оскільки відповідач не має стабільного доходу, тому їй важко утримувати двох дітей. Молодша донька з народження була більш прихильна до батька, у них дуже гарні стосунки. Водночас між колишнім подружжям виникали суперечності щодо виховання дитини, її відвідування відповідачкою, тому остаточно вони не змогли вирішити це питання добровільно, але зараз порозумілися, тому відповідач не заперечує проти позову.

Такі пояснення суд не вважав суперечливою поведінкою, вони підтверджувалися доказами, наявними в матеріалах справи.

Оскільки позов подано військовослужбовцем як третьою особою до участі у справі було залучено військову частину. Військова частина до суду надала клопотання (містяться в матеріалах справи) про розгляд справи без участі їх представника. Жодних зауважень щодо створення «штучної підстави для звільнення від військової служби позивача» з боку військової частини до суду не надходило.

За таких обставин кандидат вважала, що суд виконав вимоги статті 263 Цивільного процесуального кодексу України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі, врахувавши висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, та практику ЄСПЛ. Рішення набрало законної сили, не оскаржувалося, в тому числі військовою частиною.

Комісією у складі колегії перевірено ухвалені Бікезіною О.В. справи, які мають значний суспільний інтерес та підвищений корупційний ризик і можуть впливати на оцінювання критерію доброчесності та професійної етики.

Так, у справі № 452/1182/23 ухвалою від 07 квітня 2023 року відкрито провадження та на 19 квітня 2023 року призначено судове засідання за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Рішенням від 19 квітня 2023 року позов задоволено, шлюб розірвано та неповнолітніх дітей залишено проживати разом з батьком. Зі змісту ухваленого Бікезіною О.В. рішення встановлено, що в судове засідання 19 квітня 2023 року сторони не з’явились, відповідач подала до суду заяву про визнання позову та розгляд справи під час її відсутності, просила залишити дітей проживати з батьком, орган опіки та піклування не залучався.

У справі № 452/721/23 ухвалою від 23 лютого 2023 року відкрито провадження та на 15 березня 2023 року призначено судове засідання за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Рішенням від 15 березня 2023 року позов задоволено, шлюб розірвано та неповнолітню дитину залишено проживати разом з батьком. З ухваленого Бікезіною О.В. рішення встановлено, що в судове засідання 15 березня 2023 року сторони не з’явились, відповідач подала до суду заяву про визнання позову та розгляд справи у її відсутності, орган опіки та піклування не залучався.

У справі № 452/3234/22 ухвалою від 11 листопада 2022 року відкрито провадження та на 29 листопада 2022 року призначено судове засідання за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Рішенням від 29 листопада 2022 року позов задоволено, шлюб розірвано, неповнолітнього сина залишено проживати разом з батьком, неповнолітню доньку – з матір’ю. З ухваленого Бікезіною О.В. рішення встановлено, що в судове засідання 29 листопада 2022 року сторони не з’явились, відповідач подала відзив про визнання позову та розгляд справи під час її відсутності, орган опіки та піклування не залучався.

У Висновку № 3 (2002) та Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (далі – КРЄС) Комітету Міністрів Ради Європи зауважено, що є неприйнятною можливість притягнення судді до відповідальності за здійснення своїх обов’язків, крім випадку умисного правопорушення при здійсненні судових функцій. КРЄС підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється головним чином за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути підставою для цивільної або дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66 Рекомендацій CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки).

У пункті 22 Декларації щодо принципів незалежності судової влади, прийнятої Конференцією голів верховних судів країн Центральної та Східної Європи 14 жовтня 2015 року, вказано, що жоден суддя не повинен притягатися до дисциплінарної відповідальності чи звільнятися за винесені ним судові рішення, окрім як у разі грубої недбалості чи навмисного порушення закону.

Беручи до уваги наведені засади та стандарти, Комісія у складі колегії дотримувалась принципів незалежності правосуддя та не вдавалась до оцінки судових рішень. Водночас зважала на те, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне дотримання прав та їх поновлення. Таким чином, у кожному випадку необхідно звернути увагу, що предметом перевірки у процесі кваліфікаційного оцінювання є поведінка судді під час розгляду справи та ухвалення рішення на предмет дотримання завдань судочинства. З цією метою Комісія повинна переконатися в тому, що правосуддя в тій чи іншій ситуації відбулося і в діях судді при ухваленні рішення немає ознак нетипової поведінки, свавілля чи грубої недбалості, які завдавали б шкоди справедливому та незалежному судовому розгляду.

Частиною п’ятою статті 19 Сімейного кодексу України передбачено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв’язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Відповідно до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини (зі змінами), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (зі змінами), органи опіки та піклування провадять свою діяльність, пов’язану із захистом прав дитини, зокрема, з дотриманням принципів забезпечення найкращих інтересів дитини, недопущення дискримінації дітей. Під час розв’язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання (перебування) дитини служба у справах дітей повинна керуватися найкращими інтересами дитини з урахуванням рівних прав та обов’язків матері та батька щодо дитини.

Зокрема, працівник служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини проводить бесіду з батьками та відвідує дитину за місцем проживання, про що складає акт обстеження умов проживання. Під час розгляду питання про визначення місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров’я дитини, факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності, інші вагомі обставини.

Своєю чергою участь у справі органу опіки та піклування, складання ним висновку фактично є гарантією дотримання прав та інтересів дитини.

Кандидат під час співбесіди пояснила, що справа № 452/1182/23 розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження і в зазначеній справі не залучався орган опіки і піклування, оскільки розглядалась саме позовна вимога про розірвання шлюбу, спір про визначення місця проживання неповнолітніх дітей не вирішувався, а лише заявлялася вимога про залишення проживання дітей з батьком, що узгоджується з висновками щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду, а саме: у справі № 344/2561/16 від 25 квітня 2018 року та у справі № 200/952/18 від 15 січня 2020 року (відеозапис співбесіди https://www.youtube.com/watch?v=4m55VsQ0CVE, таймкод 01:39:39).

Під час співбесіди на запитання члена Комісії чому кандидат розглядала справу № 452/1182/23 у спрощеному позовному провадженні, адже позивачем була заявлена  не тільки вимога про розірвання шлюбу, а й друга вимога про залишення проживання дітей з батьком, яка не передбачає розгляд у спрощеному позовному провадженні, кандидат пояснила, що не розглядала цю вимогу як визначення місця проживання дитини (відеозапис співбесіди https://www.youtube.com/watch?v=4m55VsQ0CVE, таймкод 01:43:51).

У справі № 452/1182/23 суд констатував, що рішення суду в цивільній справі про розірвання шлюбу за своєю правовою природою не є судовим рішенням, яке стосується визначення місця проживання дитини в розумінні статті 19 Сімейного кодексу України (постанова Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 344/2561/16-ц).

При дослідженні справи № 452/1182/23 Комісією у складі колегії встановлено, що ухвалою від 07 квітня 2023 року відкрито провадження та на 19 квітня 2023 року призначено судове засідання, роз’яснено відповідачу, що він має право подати заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження до 19 квітня 2023 року, а також суд пропонує відповідачу в цей строк надіслати одночасно: до суду – відзив на позовну заяву з усіма письмовими та електронними доказами проти позову (які можливо доставити до суду); позивачу – копію відзиву та доданих до нього документів.

Відповідно до вимог частини сьомої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п’ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. 

Кандидат не змогла переконливо пояснити, чому при відкритті провадження у справі № 452/1182/23 встановила відповідачу строк менше ніж 15 днів для подання відзиву.

Під час співбесіди Бікезіна О.В. зазначила, що в неї був однаковий підхід до розгляду цих справ. Водночас Комісія у складі колегії критично поставилась до таких тверджень кандидата, оскільки встановлено, що це була єдина справа, яку Бікезіна О.В. розглянула в такі стислі терміни, ще й з порушенням вимог частини сьомої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.

Комісією було проаналізовано інші справи, провадження в яких було відкрито також 07 квітня 2023 року:

- № 452/950/23 – відкрито провадження у справі про розірвання шлюбу та призначено судове засідання за участю сторін на 27 квітня 2023 року;

- № 452/1100/23  – відкрито провадження у справі про розірвання шлюбу та призначено судове засідання за участю сторін на 03 травня 2023 року;

- № 452/1094/23 – відкрито провадження у справі про розірвання шлюбу та призначено судове засідання за участю сторін на 02 травня 2023 року;

- 452/1131/23 – відкрито провадження у справі про позбавлення батьківських прав  та призначено у справі підготовче засідання на 27 квітня 2023 року;

- 452/1056/23 – відкрито провадження у справі про стягнення заборгованості, призначено судове засідання за участю сторін на 02 травня 2023 року.

Таким чином, встановлено очевидно неоднаковий підхід до вирішення кандидатом одних і тих самих питань в один і той самий проміжок часу.

Також було досліджено і встановлено, що у справах № 452/721/23 і № 452/3234/22 про розірвання шлюбу ситуація аналогічна обставинам справи № 452/1182/23.

Стосовно справи № 452/3054/24 Комісія у складі колегії звернула увагу на те, що ухвалою  від 19 серпня 2024 року відкрито провадження та  призначено у справі підготовче засідання на 30 серпня 2024 року, роз’яснено відповідачу право подати у строк до 30 серпня 2024 року: 1) суду – відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу – копію відзиву та доданих до нього документів. Роз’яснено третім особам право подати у строк до 30 серпня 2024 року письмові пояснення щодо позову.

Отже, при відкритті провадження у справі № 452/3054/24 судом встановлено відповідачу строк менше ніж 15 днів для подання відзиву, що також є процесуальним порушенням із зазначених підстав.

Комісія у складі колегії вважала поведінку кандидата при розгляді справ, зазначених у висновку ГРД, певною мірою суперечливою, оскільки всі допущені кандидатом процесуальні порушення можуть викликати у звичайної розсудливої людини сумніви у безсторонності судді.

При цьому Комісією було встановлено, що рішення суду у справі № 452/1182/23 не стало підставою для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, позивач надалі окремо звертався до Самбірського міськрайонного суду Львівської області з позовом про визначення місця проживання дітей, встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітніх дітей (справа № 452/1693/25). Водночас, задовольняючи позов у цій справі суд послався на те, що рішенням від 19 квітня 2023 року у справі № 452/1182/23 шлюб розірвано, дітей вирішено залишити проживати з батьком.

Також Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в редакції станом на 31 березня 2023 року не передбачав такої підстави для відстрочки, як залишення дітей на проживання з одним із батьків.

Комісією у складі колегії беззастережно підтримано положення Коментаря до Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням Ради суддів України від 04 лютого 2016 року №  1, у частині того, що високі стандарти поведінки полягають у тому, що суддя як на роботі, так і поза її межами, в повсякденному житті, має демонструвати таку поведінку, щоб учасники процесу й оточуючі люди бачили в ньому еталон порядності і справедливості – високоморальну, чесну, стриману, врівноважену людину. Неналежна поведінка суддів підриває упевненість громадян у справедливості судової системи. Судді мають усвідомлювати і пам’ятати про те, що вони перебувають під постійним та пильним контролем громадськості. Підтримання високих стандартів поведінки вимагає від суддів уникнення створення враження неналежної поведінки як професійної, так і особистої. Суддя має усвідомлювати, що він представляє судову владу держави, та не допускати зі свого боку поведінки, що може зашкодити авторитету суду.

Таким чином, Комісія у складі колегії вважала, що відсутні підстави для визнання зазначених вище процесуальних порушень при розгляді справ, які мають значний суспільний інтерес та підвищений корупційний ризик, істотними. Водночас це є підставою зменшення балів кандидата за показниками «сумлінність», «дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті»  критеріїв доброчесності та професійної етики на 15 балів.

Стосовно наданої ГРД інформації, то Комісія у складі колегії вважала надані кандидатом пояснення достатніми для спростування сумніву у відповідності кандидата критеріям доброчесності та професійної етики.

IV. Розгляд Комісією у пленарному складі питання про підтвердження або непідтвердження здатності кандидата здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критеріями професійної етики та доброчесності.

Комісією у пленарному складі 07 жовтня 2026 року проведено співбесіду з кандидатом і оголошено перерву в розгляді цього питання.

Комісією 28 жовтня 2026 року продовжено розгляд питання підтвердження здатності кандидата на посаду судді Бікезіної Олени Василівни здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді в межах Конкурсу.

Під час співбесіди Бікезіна О.В. надала пояснення щодо обставин, викладених у висновку ГРД, аналогічні поясненням, наданим під час співбесіди з Комісією у складі колегії № 3. На запитання членів Комісії кандидатом були надані пояснення  щодо пункту 1 інформації ГРД.

Допущенні кандидатом Бікезіною О.В. процесуальні порушення під час розгляду справ, зазначених у пункті 1 висновку ГРД, встановлення очевидно неоднакового підходу до вирішення кандидатом одних і тих самих питань в один і той самий проміжок часу, Комісією у складі колегії враховані як такі, що впливають на оцінку відповідності судді критеріям доброчесності та професійної етики, у зв’язку з чим Комісія знизила оцінку за показниками «сумлінність», «дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті» критеріїв доброчесності та професійної етики. Водночас Комісія у складі колегії дійшла висновку, що відсутні підстави для визнання зазначених вище процесуальних порушень при розгляді справ, які мають значний суспільний інтерес та підвищений корупційний ризик, істотними.

Натомість Комісія у пленарному складі не погоджується з цими висновками Комісії у складі колегії та зазначає таке.

Вимоги статті 3 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням ХІ чергового з’їзду суддів України від 22 лютого 2013 року, зобов’язують суддю зважати на постійну увагу суспільства та демонструвати високі стандарти поведінки з метою зміцнення довіри до судової влади та утвердження авторитету правосуддя.

Забезпечити авторитет правосуддя буде неможливо, якщо суд при здійсненні правосуддя не забезпечить «демонстрації здійснення правосуддя», а тому суд має не допускати не тільки порушення строків розгляду справи, але й уникати «аномально швидкого здійснення правосуддя».

Вища рада правосуддя 28 серпня 2025 року № 1814/0/15-25 розпочала заходи, спрямовані на захист авторитету суду, оскільки «статистика щодо судів України дійсно показує нетипове збільшення справ, пов’язаних із сімейними відносинами. Очевидно, що не всі вони є штучними або спрямованими на сприяння в ухиленні від мобілізації, але такі дані породжують обґрунтовані сумніви».

Комісія враховує, що факти масового сумнівного ухвалення Білгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області та Мар’їнським районним судом Донецької області судових рішень про визначення місця проживання дитини разом із батьком отримало значний суспільний резонанс. У багатьох медіа вийшли публікації щодо цього. У цих публікаціях звернено увагу, що з початку повномасштабного вторгнення та запровадження воєнного стану значне зростання кількості судових рішень про позбавлення матерів батьківських прав та встановлення місця проживання дітей з батьком є характерним не лише для цих судів. Аналітики та журналісти звертають увагу і на інші суди, де масово ухвалюються такі ж рішення за сумнівних, на їх думку, обставин.

Комісія у пленарному складі наголошує, що справи цієї категорії є справами підвищеної чутливості, які стосуються фундаментальних прав дитини та її батьків. У таких справах суд повинен проявити особливу ретельність у дотриманні процесуальних гарантій, зокрема забезпечити участь органів опіки та піклування та належне з’ясування обставин, що мають значення для вирішенні справи по суті.

Таким чином, Комісія у пленарному складі вважає, що дії кандидата при розгляді зазначених спорів під час війни протягом коротких строків, за відсутності в засіданні сторін та представників органу опіки та піклування, відповідного висновку такого органу свідчать про наявність обґрунтованого сумніву у відповідності кандидата критеріям доброчесності та професійної етики. Зазначені процесуальні порушення під час розгляду справ, зазначених у пункті 1 висновку ГРД, встановлення очевидно неоднакового підходу до вирішення кандидатом одних і тих самих питань в один і той самий проміжок часу, на думку Комісії, та з огляду на значний суспільний резонанс щодо розгляду суддями таких справ є істотними, тобто такими, що свідчать про невідповідність критеріям доброчесності та професійної етики.

Комісія у пленарному складі не погоджується з висновком Комісії  у складі колегії стосовно того, що кандидатом надано переконливі пояснення на спростування обставин, зазначених у пункті 1 інформації ГРД.

Комісією встановлено, що ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 у червні 2014 року виїхала з тимчасово окупованого міста Донецька до тимчасово окупованого Криму. Під час перебування в тимчасово окупованому Криму (м. Гурзуф) ОСОБА_2 захворіла і була госпіталізована до медичного закладу (м. Ялта), на підтвердження чого кандидатом надано до Комісії копію виписки з медичної карти амбулаторного хворого. Отримавши звістку про хворобу ОСОБА_2, Бікезіна О.В. 02 липня 2014 року поїхала на тимчасово окуповану територію до ОСОБА_2. Після одужання ОСОБА_2 вона повернулася на підконтрольну Україні територію.  

Кандидат у письмових поясненнях та під час співбесіди зазначила, що  рішення про виїзд ОСОБА_2 з тимчасово окупованого міста Донецька до тимчасово окупованого Криму приймалося не як політичний вибір чи вияв лояльності до окупаційного режиму, а виключно як тимчасовий захід заради безпеки ОСОБА_2, оскільки в той час не було жодних алгоритмів евакуації з міста Донецька. Це була її єдина поїздка на тимчасово окуповану територію за весь час.

Вивчаючи вказані обставини й надаючи їм правову оцінку, Комісія виходить з такого.

У 2014 році відбулися трагічні події в історії українського народу. Йдеться про анексію Автономної Республіки Крим, збройну агресію росії на сході України із захопленням територій та створенням штучних терористичних формувань під керівництвом окупаційної адміністрації російської федерації, що надалі переросло в повномасштабну війну, яка має на меті повне знищення України як держави, а українців як нації.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН A/RES/68/262 від 27 березня 2014 року «Територіальна цілісність України» підтверджено факт окупації росією території Автономної Республіки Крим.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» датою початку тимчасової окупації російською федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року; Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року. Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими російською федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією російської федерації) із 07 квітня 2014 року.

Отже, починаючи з лютого 2014 року, російська федерація здійснює неспровоковану загарбницьку збройну агресію проти України з метою повного захоплення її території та геноциду українського народу. Цей факт загальновідомий кожному українцеві, усій світовій спільноті та не потребує доведення.

Визначений статтею 65 Конституції України обов’язок кожного громадянина України щодо захисту Вітчизни не обмежується лише військовим обов’язком, а є значно ширшим та передбачає виконання інших суспільно важливих завдань, які не пов’язані з проходженням військової служби, але необхідні для допомоги державі вистояти та дати відсіч ворогу. Такі завдання полягають як у виконанні певних дій, спрямованих на посилення обороноздатності держави, так і в утриманні від дій, які її послаблюють чи посилюють ворога. Це кореспондує зі статтею 23 Конституції України, відповідно до якої кожна людина має обов’язки перед суспільством, у якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

Після окупації частини території України та встановлення на ній окупаційної влади виникло питання щодо можливості відвідування громадянами України цих територій, що передбачало тимчасове, але все ж таки підпорядкування окупаційній владі та встановлених нею правилам. Не викликає сумніву, що добровільні поїздки на тимчасово окуповану територію з метою, що суперечила конституційному обов’язку або ж була проявом байдужості до його виконання чи можливих негативних наслідків для авторитету судової влади, в очах суспільства свідчать про вади у доброчесності осіб, які допускають такі дії.

Тому з моменту запровадження процедури перевірки суддів та кандидатів на посаду судді критерію доброчесності причини та мета відвідування цих територій стали складовою такої перевірки. Важливим є й те, яке враження в суспільства викликають такі візити і як це впливає на авторитет правосуддя. Численними є ситуації, коли та чи інша дія прямо не заборонена законом, але є ризик такого сприйняття, формування враження, яке підірвало б довіру до суду.

Відповідно до Конституції України та законів України суддя має особливий (спеціальний) статус, який характеризується наявністю певних вимог і обмежень щодо зайняття цієї посади та гарантій його діяльності.

Унормовані на сьогодні такі вимоги й обмеження стосуються переважно корупційної складової та умовних етичних принципів, але не враховують реальних і прогнозованих чинників вербувальної уразливості діючих суддів, а також національної самосвідомості та громадянської позиції. Водночас, зважаючи на виявлені форми і методи діяльності спецслужб російської федерації, можливо стверджувати, що ризики вербування спецслужбами держави-агресора громадян України, насамперед із так званої категорії ризику, які відвідували або відвідують тимчасово окуповані території України, територію держави-агресора або її сателітів, є об’єктивно реальними.

В умовах збройної агресії російської федерації проти України, що триває, будь-яка так звана «нагальність потреби» такого виїзду не співвідноситься із прогнозованими ризиками і загрозами, насамперед життю і здоров’ю особи (судді / кандидата), а також державній безпеці та національним інтересам України в разі затримання такої особи, її вербування тощо.

Як неодноразово зазначало Головне управління розвідки Міністерства оборони України, спецслужби держави-агресора постійно проводять заходи, направлені на збір інформації, а також створення (документування) компрометуючих матеріалів стосовно громадян України з метою подальшого їх вербування. Ризики вербування громадян, які відвідували територію російської федерації чи тимчасово окуповані території України, значно зростають у зв’язку з високою активністю там спецслужб держави-агресора та достатньо широкими їх можливостями.

Отже, перебування вказаних осіб на тимчасово окупованих територіях України та/або території російської федерації з високою ймовірністю може призвести до ризиків виникнення загроз їхньому життю та здоров’ю, здійснення підходів та вербувальних пропозицій з боку спецслужб держави-агресора під різними приводами, у тому числі з використанням засобів впливу у вигляді шантажу.

Призначення таких громадян України на посади, зокрема суддів, суттєво підвищує їхні агентурні можливості та зацікавленість ними спецслужб держави-агресора, а також створює загрозу національній безпеці України.

З огляду на наведені аргументи, а також після проведення консультацій із Радою суддів України, ГРД та Комісією, рішенням від 17 грудня 2024 року № 3659/0/15-24 Вища рада правосуддя затвердила Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) (далі – Єдині показники), у яких нормативно визначено консолідовану позицію щодо цього питання.

Відповідно до пункту 17 Єдиних показників «дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті» – неухильне дотримання суддею (кандидатом на посаду судді) професійних етичних та загальновизнаних моральних правил поведінки у професійній діяльності та особистому житті.

Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає цьому показнику, якщо він, зокрема, але не виключно: виявляв громадянську самосвідомість, патріотизм, повагу до української державності та конституційного ладу, не вчиняв дій, що свідчать про підтримку (виправдовування) агресивних дій інших держав проти України; не відвідував тимчасово держави / держав, яка / які перебуває / перебувають у збройному конфлікті (війні) з Україною чи сприяла / сприяли (сприяє / сприяють) вчиненню збройної агресії проти України або не визнає / визнають територіальної цілісності України або тимчасово окуповані території України та / чи території держави-агресора без нагальної потреби, тобто за відсутності критичних та / або невідкладних життєво необхідних обставин, які неможливо усунути в інший спосіб, ніж особистою присутністю на цих територіях, попри загрозу безпеці власній, близьких осіб та національній безпеці України.

Отже, саме нагальність потреби відвідування тимчасово окупованої території є єдиною ознакою, за якою у цих випадках встановлюється відповідність кандидата критерію доброчесності та чітко передбачає критерії, за якими визначається нагальність такої потреби.

Бікезіною О.В. під час співбесіди пояснено, що її поїздка до тимчасово окупованого Криму пов’язана виключно із хворобою ОСОБА_2.

Під час оцінки обставин відвідування кандидатом тимчасово окупованого Криму Комісія встановлює, чи була потреба в такому відвідуванні нагальною.

Показники визначають, що потреба є нагальною, якщо наявні критичні та/або невідкладні життєво необхідні обставини, які неможливо усунути в інший спосіб, ніж особистою присутністю на цих територіях, попри загрозу безпеці власній, близьких осіб та національній безпеці України.

Комісією у пленарному складі під час співбесіди з’ясовано, що у червні 2014 року саме суддя дала згоду на виїзд ОСОБА_2 з тимчасового окупованого міста Донецька до тимчасово окупованого Криму, де в подальшому ОСОБА_2 захворіла. При цьому кандидат обґрунтувала підставу для виїзду виключно як тимчасовий захід заради безпеки ОСОБА_2.

Отже, обставини, які зазначила суддя, не встановлені як нагальні, оскільки ОСОБА_2 поїхала до тимчасово окупованого Криму саме за її згодою.

При цьому Комісія зауважує на тому, що в цей час Бікезіна О.В. перебувала на посаді судді.

Аналізуючи письмові пояснення та усні відповіді кандидата у пленарному засіданні, Комісія дійшла висновку про недостатнє усвідомлення кандидатом особливого статусу судді та підвищених вимог до поведінки особи, яка здійснює правосуддя, зокрема необхідності утримуватися від дій, які можуть негативно впливати на авторитет судової влади та довіру до неї. Суддя у своїй професійній діяльності та особистому житті повинен керуватися не лише законами, а й внутрішніми переконаннями та сумлінням.

Наведені обставини викликають обґрунтований сумнів у тому, що Бікезіна О.В. як кандидат на посаду судді апеляційного загального суду забезпечила дотримання етичних норм і бездоганної поведінки у професійній діяльності та особистому житті.

Оцінюючи в сукупності вказані вище факти, обставини та поведінку судді, Комісія дійшла висновку, що вони викликають обґрунтований сумнів у відповідності судді Бікезіній О.В. критеріям доброчесності та професійної етики і негативно впливають на суспільну довіру та авторитет судової влади.

Статтею 1 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням ХІ з’їзду суддів України від 22 лютого 2013 року, який був чинним на момент учинення суддею зазначених вище порушень, встановлено, що суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду.  

Підпунктом 3.1 Бангалорських принципів поведінки судді від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року № 2006/23 (далі – Бангалорські принципи), визначено, що суддя повинен  демонструвати  поведінку, бездоганну навіть з погляду стороннього спостерігача.

Згідно з підпунктом 4.2 Бангалорських принципів постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов’язок прийняти ряд обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов’язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.

У пленарному засіданні Комісії суддя не надала чітких і переконливих пояснень та доказів, якими спростувала б зазначені вище сумніви в її відповідності критеріям професійної етики та доброчесності, що викладені у висновку ГРД і пункті 1 інформації, у зв’язку з чим при вирішенні питання лише 5 членів Комісії (Роман КИДИСЮК, Надія КОБЕЦЬКА, Андрій ПАСІЧНИК, Сергій ЧУМАК, Галина ШЕВЧУК) проголосували за здатність здійснювати суддею правосуддя в апеляційному загальному суді, а 11 членів Комісії (Михайло БОГОНІС, Людмила ВОЛКОВА, Віталій ГАЦЕЛЮК, Ярослав ДУХ, Олег КОЛІУШ, Ігор КУШНІР, Володимир ЛУГАНСЬКИЙ, Руслан МЕЛЬНИК, Олексій ОМЕЛЬЯН, Роман САБОДАШ, Руслан СИДОРОВИЧ) – проти, що відповідно до вимог абзацу другого частини першої статті 88 Закону має наслідком визнання її такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 79, 83–86, 88, 93, 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Положенням про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, Вища кваліфікаційна комісія суддів України

вирішила:

визнати Бікезіну Олену Василівну такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді.

Головуючий                                                              Галина ШЕВЧУК

Члени Комісії:                                                           Михайло БОГОНІС

                                                                                     Людмила ВОЛКОВА

                                                                                     Віталій ГАЦЕЛЮК

                                                                                     Ярослав ДУХ

                                                                                     Роман КИДИСЮК                                               

                                                                                     Надія КОБЕЦЬКА

                                                                                     Олег КОЛІУШ

                                                                                     Ігор КУШНІР

                                                                                     Володимир ЛУГАНСЬКИЙ

                                                                                     Руслан МЕЛЬНИК

                                                                                     Олексій ОМЕЛЬЯН

                                                                                     Андрій ПАСІЧНИК

                                                                                     Роман САБОДАШ

                                                                                     Руслан СИДОРОВИЧ

                                                                                     Сергій ЧУМАК