КОНКУРСИ НА ПОСАДИ СУДДІВ У ФОКУСІ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ:
основні категорії спорів та висновки щодо застосування норм права
Діяльність Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, як і будь-якого державного органу, неминуче супроводжується оскарженням її рішень, дій чи бездіяльності. Остаточні рішення судів у таких справах не лише вирішують конкретні спори, а й формують висновки щодо застосування норм права, які впливають на подальшу діяльність Комісії та учасників відповідних правовідносин.
У цьому матеріалі йдеться про судову практику, сформовану у спорах, пов’язаних із проведенням конкурсних процедур на зайняття посад суддів.
Які питання найчастіше ставали предметом судових спорів
Попри різноманітність позовних вимог, більшість судових спорів за участю Комісії стосувалася кількох типових категорій справ. Саме щодо них у судовій практиці сформувалися відповідні підходи до вирішення правових питань. Аналіз завершених судових проваджень свідчить, що предметами оскарження були переважно результати кваліфікаційного іспиту та результати дослідження досьє та проведення співбесіди.
Кваліфікаційний іспит. Практичне завдання
Серед 23 справ цієї категорії, які вже переглянуті судом апеляційної інстанції, 23 судові рішення Великої Палати Верховного Суду ухвалено на користь Комісії. Така статистика свідчить про послідовність та сталість підходу Великої Палати Верховного Суду до вирішення спорів щодо оцінювання практичного завдання в межах кваліфікаційного іспиту.
Позивачами оскаржувалися рішення Комісії про затвердження кодованих та декодованих результатів практичного завдання в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах. Основні доводи позивачів зводилися до відсутності мотивування оцінок у частині деталізації балів за окремі елементи практичного завдання, а також невідповідності такого підходу затвердженим Комісією Методичним вказівкам. Окремо зазначалося про порушення порядку перевірки робіт, зокрема їх оцінювання поза межами робочого часу (під час відпусток, відряджень або лікарняних).
Надаючи оцінку доводам щодо відсутності мотивування оцінок у частині деталізації балів за окремі елементи практичного завдання, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 127 – 136 постанови від 20.11.2025 у справі № 990/171/25 зазначила, що порядок оцінювання, визначений пунктом 5.5 розділу 5 Положення, визначає суть перевірки практичного завдання, яка полягає у встановленні відповідності змісту виконаного учасником завдання показникам (методичним вказівкам) з оцінювання цього завдання. Визначений Положенням порядок оцінювання не містить вимог щодо виставлення оцінки окремо за певні елементи практичного задання, водночас таких вимог не містить і Закон України «Про судоустрій і статус суддів».
Резюмуючи, Велика Палата Верховного Суду у цій постанові дійшла висновку, що незазначення в оскарженому рішенні Комісії інформації про кількість балів, виставлених за кожен із визначених Методичними вказівками елементів оцінювання, абсолютно не свідчить про порушення Комісією порядку оцінювання учасників іспиту. Також саме по собі ненаведення в оскарженому рішенні Комісії оцінки за кожний елемент оцінювання не може підтверджувати те, що члени екзаменаційної комісії перевірили практичне завдання позивача без застосування чи без дотримання Методичних вказівок.
Надаючи оцінку значенню у процедурі оцінювання Методичних вказівок затверджених Комісією, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на назву та зміст Методичні вказівки за правовою природою є інструктивним і керівним документом, адресованим передовсім членам екзаменаційної комісії, яким визначено алгоритм оцінювання та уніфіковано процес перевірки. Методичні вказівки складаються зі шкали оцінювання, визначають елементи практичного завдання, що підлягають оцінюванню, та показники оцінювання. Обов’язок та спосіб фіксації балів окремо за кожен елемент практичного завдання Методичні вказівки не містять. Такі вказівки призначені як для членів екзаменаційних комісій, так і для кандидатів і слугують для них орієнтиром під час перевірки та виконання практичних завдань, для забезпечення єдиних стандартизованих для всіх учасників іспиту підходів до їх виконання та оцінювання. Відповідно сама лише наявність затверджених Методичних вказівок не означає, що в оскаржуваному рішенні члени екзаменаційної комісії повинні були відобразити, крім остаточної оцінки практичного завдання, також і бали за кожний його елемент. Це є недоцільним також з огляду на те, що предметом оцінювання є практичне завдання загалом, а не його окремі елементи.
Подібні за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у таких справах: №№ 990/171/25, 990/157/25, 990/218/25, 990/165/25, 990/166/25, 990/160/25, 990/143/25 тощо.
Надаючи оцінку доводам скаржника щодо порушення членами екзаменаційної комісії порядку перевірки практичного завдання Велика Палата Верховного Суду в пунктах 160 – 166 постанови від 09.04.2026 у справі № 990/160/25 зазначила, що перевірку робіт здійснює сформована Комісією екзаменаційна комісія у складі трьох членів Комісії. Статус екзаменаційної комісії, режим її роботи та її членів не є тотожним статусу і режиму роботи самої Комісії. Організація роботи екзаменаційної комісії є дискреційним повноваженням Комісії та покладається нею на самих членів екзаменаційної комісії. У цій справі судом установлено, що перевірка практичного завдання позивачки була проведена повноважним складом екзаменаційної комісії, а виставлення оцінки здійснено відповідно до встановленої процедури індивідуального оцінювання кожним членом Комісії. Водночас позивачкою не доведено, а судом не встановлено, що у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням у відпустці окремі члени Комісії не ознайомилися особисто з роботою кандидатки чи не здійснили її перевірку, що унеможливило б формування у них власного професійного судження про роботу та її оцінку. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду вказала, що у суду відсутні підстави для висновку про те, що ці обставини якимось чином вплинули на законність проведеної процедури оцінювання виконаного позивачкою практичного завдання або порушили принцип анонімності такого оцінювання та, відповідно, порушення її права як учасниці конкурсу.
Подібні за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у таких справах: №№ 990/138/25, 990/110/25, 990/166/25, 990/160/25, 990/143/25 тощо.
Кваліфікаційний іспит. Тестування когнітивних здібностей
14 справ цієї категорії, переглянутих судом апеляційної інстанції, завершилися ухваленням Великою Палатою Верховного Суду 14 судових рішень на користь Комісії.
Предметом оскарження у цій категорії справ були рішення Комісії про затвердження кодованих та декодованих результатів тестування когнітивних здібностей та про призначення четвертого етапу кваліфікаційного іспиту (виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду) для кандидатів на посаду судді місцевого суду та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду та протиправні дії Комісії щодо недопуску кандидатів до наступного етапу кваліфікаційного іспиту – виконання практичного завдання.
Основні доводи позивачів зводилися до того, що Комісія в межах добору кандидатів на посаду судді місцевого суду неправомірно встановила додатковий критерій допуску до наступного етапу кваліфікаційного іспиту у вигляді «прохідного бала» за результатами тестування когнітивних здібностей, який перевищував визначений «середній допустимий бал». На їхню думку, такий підхід не передбачений чинним законодавством і призвів до безпідставного недопуску кандидатів до четвертого етапу іспиту, попри набрання ними балів вище встановленого середнього порогу. Також твердження позивачів стосувалися можливих технічних недоліків програмного забезпечення, відсутності належного контролю за процедурою тестування з боку Комісії, а також недотриманням вимог щодо формування та затвердження змісту тестових завдань і забезпечення прозорості та об’єктивності оцінювання.
Оцінюючи ці доводи, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що законодавство розрізняє поняття «середній допустимий бал» та «прохідний бал» третього етапу кваліфікаційного іспиту, які мають різне правове значення. Досягнення середнього допустимого бала свідчить про успішне складення відповідного етапу, однак не є самостійною підставою для допуску до наступного етапу добору.
Суд зазначив, що прохідний бал встановлюється Комісією в межах наданих їй повноважень з урахуванням конкурсного характеру процедури та кількості вакантних посад і може передбачати додаткові критерії відбору, пов’язані з рейтинговим обмеженням кандидатів.
Крім того, оцінюючи доводи про встановлення різних прохідних балів для кожної спеціалізації Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що кандидат, який бере участь у доборі одночасно за кількома спеціалізаціями, фактично є учасником кількох паралельних конкурсних процедур. Таким чином, різниця у значеннях прохідного бала за результатами тестування когнітивних здібностей між окремими спеціалізаціями є об’єктивним наслідком різної кількості прогнозованих вакантних посад та різного рівня конкуренції в межах відповідних процедур добору, що не свідчить про порушення принципів рівності та дискримінації. Водночас принцип рівності умов для всіх учасників забезпечувався в межах кожної спеціалізації окремо, оскільки всі кандидати, які брали участь у доборі на посади відповідної спеціалізації, оцінювалися за єдиними критеріями та в однакових умовах.
Також Суд підкреслив, що Комісія забезпечила достатній рівень прозорості добору шляхом затвердження базових вимог, методики оцінювання, порядку проведення тестування та оприлюднення загальних характеристик і прикладів завдань, що забезпечує розуміння умов і наслідків іспиту всіма учасниками. Оскільки відповідне програмне забезпечення, що використовувалося для проведення тестування, було застосоване у процедурі, доводи щодо його невідповідності не знайшли підтвердження.
Вказані висновки викладено Верховним Судом, зокрема у справах №№ 990/482/25, 990/486/25, 990/513/25, 990/479/25, 990/465/25, 990/474/25 тощо.
Дослідження досьє та проведення співбесіди
У цій категорії справ судова практика загалом підтвердила підхід, за яким оцінювання кандидатів здійснюється за внутрішнім переконанням членів Комісії, водночас встановивши чіткі вимоги до якості такого оцінювання: рішення про невідповідність критеріям має бути належно мотивованим, а оцінка – ґрунтуватися на повній і всебічній перевірці обставин. Відповідний підхід знаходить підтвердження і в результатах судового розгляду: із 7 справ, переглянутих судом апеляційної інстанції, у 6 рішення ухвалено на користь Комісії.
Оскаржувалися індивідуальні акти – рішення Комісії, якими було констатовано невідповідність кандидатів встановленим критеріям, зокрема особистої та соціальної компетентностей, а також професійної етики та доброчесності в межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів у апеляційних судах.
Надаючи оцінку рішенням Комісії через призму доводів позивачів, Велика Палата Верховного Суду у справі № 990/301/25 дійшла висновку, що належна мотивація рішення Комісії є необхідною умовою можливості перевірити, як саме та за якими ознаками вирішувалось питання щодо відповідності кандидата встановленим критеріям. Водночас зазначено, що навіть за наявності дискреційних повноважень Комісії та врахування негативного висновку Громадської ради доброчесності не нівелює обов’язку належного мотивування рішення про непідтвердження здатності кандидата здійснювати правосуддя. Дискреція Комісії не є абсолютною та обмежується вимогою формування висновку на підставі повної, всебічної та об’єктивної оцінки всіх істотних обставин, а саме рішення має бути логічним, раціональним і таким, що не створює враження свавільності.
Стосовно особистої компетентності, зокрема у справах № 990/261/25 та № 990/557/25, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оцінювання цього критерію здійснюється через визначені показники, відповідність яким має довести кандидат. При цьому оцінка такої відповідності за своєю природою ґрунтується на внутрішньому переконанні членів Комісії. Таке внутрішнє переконання має формуватися на підставі повної та всебічної оцінки відомостей досьє та пояснень, наданих під час співбесіди. Комісія має дискрецію у визначенні обставин, які можуть викликати сумнів щодо підстав для виставлення кандидату максимального бала. Водночас реалізація такої дискреції має відповідати вимогам раціональності, обґрунтованості та не допускати свавільності.
Зокрема, у справі № 990/261/25 суд визнав, що Комісія мала право врахувати загальнодоступну інформацію, розміщену самим кандидатом у відкритому доступі (публічний відеозапис), незалежно від наявності прямого посилання на неї в матеріалах досьє, оскільки оцінювання особистої компетентності не обмежується виключно документами, поданими кандидатом.
Окрім того, у пункті 35 постанови у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Комісія відповідно до свого статусу, повноважень, встановленого законом порядку, мети і завдань, які перед нею стоять, вільна у виборі будь-яких підстав і, керуючись власною оцінкою цих підстав, вправі засумніватися у відповідності кандидата на посаду судді критеріям та умовам, за яких можливе внесення рекомендації про призначення на посаду судді. Велика Палата Верховного Суду нагадала, що завдання Комісії в рамках процедури конкурсного призначення на посаду судді апеляційного суду полягає в тому, щоб сформувати професійний суддівський корпус, який, здійснюючи правосуддя іменем України, має також утверджувати довіру до судової влади. Іншими словами, посада судді передбачає не тільки високий професійний рівень особи, яка займає цю посаду чи претендує на її зайняття, але також відповідні особистісні якості, які необхідні для виконання професійних обов’язків на цій посаді, адже здійснення правосуддя, як і його сприйняття (розуміння таким) у соціумі вимагає передовсім від «носія» (представника) судової влади (як і від того / тих, хто претендує(-ють) ним / ними стати) дотримуватися гідної поведінки не лише в межах професійної роботи, але й повсякчас, що таким чином має сприяти утвердженню у суспільстві та державі авторитету судової влади та верховенства права.
У справі № 990/557/25 суд дійшов висновку, що Комісія правомірно оцінювала не правильність ухваленого кандидатом у минулому судового рішення, а здатність кандидата критично проаналізувати власну попередню професійну діяльність, що охоплюється критерієм особистої компетентності та не є втручанням у дискрецію суду, який таке рішення переглядав.
Стосовно соціальної компетентності у справі № 990/329/25 Велика Палата Верховного Суду сформулювала підхід, відповідно до якого оцінювання цього критерію здійснюється також за активної участі кандидата у підтвердженні своєї відповідності встановленим показникам, у зв’язку з чим на нього покладається обов’язок доведення такої відповідності. Натомість Комісія, оцінивши надані пояснення, формує оцінку за внутрішнім переконанням, тоді як обов’язок самостійного з’ясування додаткових обставин, не поданих кандидатом, на неї не покладається. Результат оцінювання кожного з показників при цьому фіксується у вигляді середнього арифметичного бала, що відображає індивідуальні оцінки членів Комісії та об’єктивує підсумковий результат.
Так, у цій справі суд погодився з оцінкою Комісії, яка визнала непереконливими пояснення кандидата щодо оренди житла на пільгових умовах у близької особи та щодо формулювань, ужитих кандидатом на адресу колег у власному мотиваційному листі.
Стосовно професійної етики та доброчесності у справі № 990/417/25 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що для висновку про невідповідність цим критеріям не вимагається доведення вчинення кандидатом правопорушення – достатньо наявності обґрунтованих сумнівів щодо його доброчесності, які не були переконливо усунуті наданими поясненнями та доказами.
У цій справі суд також зазначив, що формальна законність отримання та оподаткування доходу не є тотожною стандарту доброчесності, який Комісія застосовує до кандидатів на посаду судді: законність окремої дії не виключає виникнення обґрунтованого сумніву щодо доброчесності за сукупністю обставин. Крім того, Суд погодився з Комісією, що закінчення строків зберігання документів не звільняє кандидата від обов’язку надати переконливі пояснення щодо обставин, які викликають сумнів, а саме посилання на неможливість підтвердити ці обставини документально не спростовує висновку Комісії.
Стосовно меж судового контролю Велика Палата Верховного Суду послідовно виходить із того, що відмінність сформованого внутрішнього переконання членів Комісії не свідчить про необґрунтованість рішення чи відсутність його мотивів. Суд не підміняє Комісію у здійсненні професійного оцінювання кандидатів, а перевіряє лише належність мотивування, логічну послідовність висновків, їх відповідність установленим обставинам та відсутність ознак свавільності, не втручаючись у дискреційні повноваження Комісії.
Також, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що відсутність у рішенні Комісії детальної відповіді на всі аргументи кандидата на посаду судді/судді не є свідченням того, що такі не були враховані Комісією під час ухвалення рішення. Достатнім є те, щоб рішення містило логічне і раціональне обґрунтування, з якого можна встановити ті мотиви, які вплинули на ухвалення остаточного рішення Комісією. Надання кандидатом під час співбесіди пояснень та відповідних документів не свідчить про те, що Комісія має визначити виключно позитивну оцінку, не зменшуючи бали за передбаченими законодавством критеріями. Подібні за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у справах № 990/458/25 та № 990/417/25.
Разом з тим, в судовій практиці Комісії є й рішення Верховного Суду, яким задоволено позовні вимоги позивача. Зокрема, в адміністративній справі № 990/301/25 за позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити дії. Висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в зазначеній справі, будуть враховані Комісією в подальшій діяльності.
Що це означає на практиці
Для кандидатів на посади суддів сформована практика означає більшу передбачуваність процедури, оскільки критерії оцінювання, межі дискреції Комісії та стандарти судового контролю за її рішеннями вже отримали тлумачення у правових позиціях Великої Палати Верховного Суду. Знання цих позицій дає кандидатам розуміння практичного застосування законодавства у сфері конкурсних процедур, а також дозволяє заздалегідь оцінити перспективність потенційного звернення до суду – з огляду на сформовану практику з конкретного питання.
Для Комісії – це зрозумілий орієнтир у подальшій роботі. Реалізація наданих їй дискреційних повноважень під час проведення конкурсних процедур має супроводжуватися належним обґрунтуванням рішень, логічною послідовністю висновків та дотриманням процедурної прозорості при їх ухваленні. Дотримання цих вимог суттєво знижує ризик визнання рішень Комісії протиправними в судовому порядку, а також підтверджує готовність Комісії вдосконалювати процедуру у відповідь на сформовані судовою практикою правові підходи та запити кандидатів щодо підвищення прозорості діяльності Комісії під час конкурсних процедур, обґрунтованості та зрозумілості її рішень.
У межах розвитку нормативного регулювання конкурсних процедур, зокрема завдяки судовій практиці вже було внесено зміни до нормативно-правових актів, що регулюють такі процедури та до спеціального програмного забезпечення, що забезпечило формування та відображення інформації про поелементне нарахування балів за виконання практичного завдання (зазначені обставини та їх наслідки були предметом судового перегляду, за результатами якого ухвалено судове рішення, що набрало законної сили у справі № 990/28/26).
Також удосконалено доступ кандидатів до матеріалів іспиту через особистий кабінет кандидата на посаду судді.
Висновки
Усталені підходи до розгляду спорів щодо конкурсних процедур на зайняття посад суддів свідчать про формування послідовної судової практики, яка забезпечує передбачуваність правозастосування та зміцнює довіру до конкурсних процедур як таких. Ці підходи підтверджують, що добір кандидатів на посади суддів здійснюється за прозорими та визначеними правилами, а спірні питання вирішуються у межах судового контролю.
Судова практика у спорах щодо конкурсних процедур на зайняття посад суддів засвідчує, що найбільш дискусійні питання діяльності Комісії поступово отримали усталене правове тлумачення. Велика Палата Верховного Суду послідовно підтверджує дискреційні повноваження Комісії в оцінюванні кандидатів, одночасно формуючи вимоги до обґрунтованості її рішень. Аналіз розглянутих справ свідчить, що переважна більшість судових спорів цієї категорії вирішується на користь Комісії, а з окремих питань судова практика є визначеною.
Отже, учасники конкурсних процедур можуть об’єктивно оцінити перспективи судового оскарження з урахуванням уже сформованої судової практики, що може сприяти зменшенню кількості судових спорів з питань, щодо яких Верховним Судом уже сформовано послідовну правову позицію, та більш ефективному використанню процесуальних ресурсів Суду і Комісії. Практичне ж урахування Комісією зазначених правових висновків Верховного Суду сприятиме забезпеченню єдності правозастосування, стабільності конкурсних процедур та прогнозованості їх результатів.